У самому серці Києва, на перехресті вулиць Володимирської та Богдана Хмельницького, між золотоверхою Софією та класичною будівлею університету Шевченка, розташована архітектурна перлина — Національна опера України імені Тараса Шевченка. Її поетично називають Храмом муз, і вона справедливо вважається однією з найвизначніших пам’яток міста.
У лютому 1896 року, після ранкової вистави опери «Євгеній Онєгін», у Міському театрі сталася пожежа. Вогонь охопив приміщення блискавично — будівля, зведена ще у 1856 році, згоріла майже вщент. У полум’ї загинула одна з найкращих у Російській імперії музичних бібліотек, численні костюми та декорації. Подібні трагедії тоді були непоодинокими: лише за два роки у світі згоріли 22 театри.
Після трагедії кияни вимагали від влади якнайшвидше звести нову театральну будівлю. Було оголошено міжнародний архітектурний конкурс, у якому взяли участь митці з кількох країн Європи. Переміг проєкт академіка Віктора Шретера. На основі його понад 280 креслень театр зводили під керівництвом київського архітектора Володимира Ніколаєва. 16 вересня 1901 року нова будівля Київської опери урочисто відкрилася для публіки.
Lorem ipsum dolor sit amet consectetur adipiscing elit. Ex sapien vitae pellentesque sem placerat in id. Pretium tellus duis convallis tempus leo eu aenean. Urna tempor pulvinar vivamus fringilla lacus nec metus. Iaculis massa nisl malesuada lacinia integer nunc posuere. Semper vel class aptent taciti sociosqu ad litora. Conubia nostra inceptos himenaeos orci varius natoque penatibus. Dis parturient montes nascetur ridiculus mus donec rhoncus. Nulla molestie mattis scelerisque maximus eget fermentum odio. Purus est efficitur laoreet mauris pharetra vestibulum fusce.
Перші враження киян та критиків були суперечливими. Газета «Киевлянин» жорстко критикувала зовнішній вигляд театру, порівнюючи його з «величезною незграбною черепахою». Інтер’єр також не вразив — його називали простим, хоча й визнавали в ньому певну витонченість.
Упродовж буремного ХХ століття театр не раз опинявся під загрозою. Його архітектура ледве вціліла під час Першої світової війни та визвольних змагань. У 1930-х роках планували перебудову в «пролетарському стилі», а під час Другої світової театр мало не знищили: підпільники готували вибух, а 1943-го в будівлю влучила авіабомба, яка дивом не здетонувала.
У 1984–1987 роках Національна опера України пережила масштабну реконструкцію. Було збудовано нові репетиційні зали, гримувальні кімнати, спеціальний хоровий клас. Сцену розширили до 824 квадратних метрів і обладнали сучасними механізмами, освітленням та електронікою.
Lorem ipsum dolor sit amet consectetur adipiscing elit. Ex sapien vitae pellentesque sem placerat in id. Pretium tellus duis convallis tempus leo eu aenean. Urna tempor pulvinar vivamus fringilla lacus nec metus. Iaculis massa nisl malesuada lacinia integer nunc posuere. Semper vel class aptent taciti sociosqu ad litora. Conubia nostra inceptos himenaeos orci varius natoque penatibus. Dis parturient montes nascetur ridiculus mus donec rhoncus. Nulla molestie mattis scelerisque maximus eget fermentum odio. Purus est efficitur laoreet mauris pharetra vestibulum fusce.
У 1867 році в Києві була створена перша постійна оперна трупа. Це стало важливою подією для міста, яке поступово перетворювалося на культурний центр. Першу виставу — оперу «Аскольдова могила» — представили 27 жовтня в Міському театрі. До репертуару одразу увійшли класичні твори українських та європейських композиторів.
Балетна трупа формувалась паралельно з оперною. Спершу вона брала участь у супровідних сценах, але згодом набула повноцінного статусу. До початку XX століття у театрі вже ставили самостійні балетні вистави, і балет став невіддільною частиною творчого життя закладу.
У період суспільних трансформацій на початку XX століття театр активно підтримував ідеї українського відродження. У репертуарі з’являлися твори українською мовою, а до трупи приєднувалися провідні національні виконавці. Це заклало основи майбутнього статусу театру як одного з головних осередків української музичної культури.
У 1930-х роках, коли Київ офіційно став головним містом країни, театр значно зміцнив свій склад: розширилися оркестр, хор, балетна трупа. Водночас почалося активне формування репертуару з опорою на українські теми, класичну спадщину та нові сучасні постановки.
У роки Другої світової театр тимчасово припинив роботу в Києві, але трупа не припиняла творчої діяльності. Після повернення до столиці було відновлено репертуар, посилено трупу новими силами, і театр швидко повернув собі провідну роль у культурному житті країни.
